Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
А Н А Л І З
судової практики постановлення виправдовувальних вироків Ульяновського районного суду в 2013 році ( в редакції 2012 р.)
Вирок – це основний акт кримінального судочинства. Тільки суд своїм вироком, постановленим у результаті судового розгляду, у разі доведення вини підсудного має право визнати особу винною у вчиненні злочину і піддати кримінальному покаранню (ст.62 Конституції України). У судовому вироку вирішуються і всі інші питання у справі. Саме тому вирок є найважливішим актом правосуддя. Звідси – особливі вимоги, що до нього пред’являються.
Питання, що підлягають розв’язанню при визначенні судом виду вироку —обвинувального або виправдувального (ст.324 КПК України).
Правильність вирішення питання про наявність або відсутність вини підсудного визначає весь подальший хід успішного постановлення законного та обґрунтованого вироку. До питань, які суд повинен вирішити при постановленні вироку, в першу чергу відносяться ті, що встановлюють вину підсудного або її відсутність:
1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
Позитивна або негативна відповідь на ці питання і визначає висновок суду про винність або невинність підсудного. Вирішенням цих питань суд приходить до висновку: визнати підсудного винним і постановити обвинувальний вирок або, визнавши його невинним, – виправдувальний вирок. Інакше кажучи, характер розв’язання вказаних питань визначає і вид вироку – обвинувальний або виправдувальний.
Важливість ретельного обговорення кожного з перерахованих питань визначається і тим, що позитивна відповідь на одне з перших трьох питань ще не передбачає постановлення судом обвинувального вироку, оскільки необхідною умовою для цього є позитивна відповідь на всі три питання. Для виголошення ж виправдувального вироку достатньо негативної відповіді хоч би на одне з цих питань. Так, при позитивній відповіді на питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, судді можуть дати негативну відповідь на питання про наявність складу злочину і, отже, виправдати підсудного.
Таким чином, для проголошення обвинувального вироку потрібна повна доведеність вини підсудного, що означає:
1) наявність діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) наявність в цьому діянні складу злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу;
3) безперечна доказаність скоєння даного діяння підсудним;
4) вина підсудного.
Якщо суд приходить до висновку, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, не мало місця, обговорення подальших трьох питань припиняється і стає зрозумілим постановлення саме виправдувального вироку за невстановленістю події злочину.
Якщо суд приходить до висновку, що діяння, вчинене підсудним, не містить складу злочину, відпадає необхідність обговорення подальших двох питань, а суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину.
Обговоривши питання про те, чи вчиняв діяння саме підсудний, суд при заперечній відповіді починає складати виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину.
Якщо суд прийде до висновку про відсутність у діях підсудного наміру або необережності, або, якщо встановлені обставини, що усувають кримінальну відповідальність (крайня необхідність, необхідна оборона), суд виносить виправдувальний вирок за відсутністю складу злочину.
Таким чином, виголошення виправдувального вироку за відсутністю складу злочину може мати місце у двох випадках: 1) відсутність складу злочину в самому діянні, з об’єктивного боку і 2) відсутність складу злочину, зважаючи на відсутність суб’єктивної провини в діях підсудного.
Послідовність вирішення кожного з питань, що стосуються винності або невинності підсудного, створює повну можливість визначити точну підставу виправдання і зосередити всю увагу тільки на ній.
Після вирішення вказаної першої групи питань і ухвалення рішення про виголошення виправдувального вироку суд, не обговорюючи 4, 5, 6 питання ст. 324 КПК України, починає обговорювати решту питань, що підлягають розгляду при постановленні виправдувального вироку: про долю речових доказів і про те, на кого і в якому розмірі повинні бути покладені судові витрати.
Що стосується питання задоволення цивільного позову (п.7 ст. 324 КПК України), то його вирішення залежить від підстави виправдання.
При цьому слід керуватись ч.2 , 3 ст. 328 КПК України:
«При виправданні підсудного через не доведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.
При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.»
Згідно зі ст. 342 КПК України при виправданні підсудного суд, якщо підсудний знаходиться під вартою, негайно звільняє його зпід варти в залі судового засідання.
Що стосується питання про порядок обговорення і голосування в нарадчій кімнаті при постановленні вироку, хотілося б звернути увагу на таку обставину, що має досить важливе значення для визначення конкретного виду вироку.
В ст. 325 КПК України вказано:
«Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого.
Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в статті 324 цього Кодексу. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь.
При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів».
Але в першу чергу судді дають відповідь на перше питання ст. 324 КПК— чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.
Якщо один з суддів дав негативну відповідь на це питання і залишився в меншості, це означає він висловився за виправдання підсудного.
Отже, залишаючись в меншості, суддя вже має свою особливу думку про необхідність виправдати підсудного за не встановленням події злочину.
На нашу думку, у такому разі не можна зобов’язувати його брати участь в обговоренні наступних питань винності або невинності підсудного. Звичайно, він має право переглянути свою точку зору і знов включитися в обговорення решти питань, але ніяким чином не може бути зобов’язаний це робити. Покладати на нього такий обов’язок означає якоюсь мірою примушувати переглянути свою точку зору, чого закон не допускає.
Крім того, таке зобов’язання носило б формальний характер, оскільки при обговоренні подальших питань йому довелося б повторювати, що у справі не встановлена подія злочину, але не сперечатися, скажімо, про наявність або відсутність конкретного складу злочину, про участь підсудного у вчиненні злочину, про призначення і міру покарання тощо.
В той же час закон ( ч.3 ст. 325 КПК) вказує, що ніхто зі суддів не має права утриматися від голосування і в тому випадку, коли він при голосуванні з попереднього питання залишився в меншості.43?
Підстави постановлення виправдувального вироку.
Проблема правильного вирішення питання про винність або невинність є центральною проблемою в кримінальному судочинстві, в здійсненні правосуддя у кримінальних справах.
Перше завдання полягає у правильному і точному розв’язанні питання винності або невинності. Точність і правильність встановлення і затвердження у вироку винності підсудного (обвинувальний вирок) або невинності (виправдувальний вирок) є найважливішими умовами законності і обґрунтованості вироку.
Обвинувальний вирок означає категоричне затвердження судом винності підсудного, виправдувальний — таке ж затвердження його невинності. Інший підхід ставить під сумнів здійснення принципу об’єктивної істини в кримінальному процесі, абсолютної істини в судовому вироку.
Згідно ч.2 ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у скоєнні злочину доведена.
Частина 4 статті 327 КПК України вказує, що виправдувальний вирок постановлюється у випадках:
1) коли не встановлено події злочину,
2) коли в діянні підсудного немає складу злочину,
3) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
Тільки за наявності однієї з цих трьох підстав суд виносить виправдувальний вирок.
Виправдовуючи підсудного за першою підставою, суд констатує відсутність події злочину, що становить предмет даної кримінальної справи. Це означає, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, не мало місця, взагалі не відбулося.
Друга підстава виправдання означає, що дії підсудного не можуть розглядатися як злочин, вони не передбачені як злочин кримінальним законом, в діянні підсудного немає складу злочину.
Виправдувальний вирок за третьою підставою постановлюється у випадках, коли, хоча злочинне діяння мало місце, але немає доказів винності підсудного, не доведено, що злочин скоїв підсудний.
Виправдання з будь-якої із цих підстав тягне однакові наслідки: констатацію невинності підсудного і повну його реабілітацію. Юридична сила всіх підстав однакова: у всіх трьох випадках виправдання суд відкидає обвинувачення, визнає підсудного невинним.
Чим викликано встановлення різних підстав виправдувального вироку?
По-перше, найважливішою вимогою щодо законності та обґрунтованості вироку.
Відсутність у вироку конкретної підстави виправдання означає невідповідність вироку закону. Частина 4 ст. 334 КПК України вимагає точної вказівки у вироках мотивів виправдання.
Таким чином, не встановлення підстави виправдання є, по-перше, порушенням кримінально-процесуального закону. По-друге, не наведення судом точних мотивів виправдання викликає сумнів у правильності вироку.
Визначення точної підстави виправдувального вироку має також значення для правильного вирішення у справі цивільного позову, на що нами вказувалось раніше.
Особливого значення набуває точна вказівка у вироку підстави виправдання для подальшого проведення заходів з розкриття даного злочину і викривання дійсного злочинця.
Так, якщо виправдувальний вирок постановлено в зв’язку з тим, що не встановлена подія злочину або у діянні підсудного немає складу злочину, суд у вироку констатує, що злочин не тільки не вчинено підсудним, але й взагалі він не мав місця, або у діянні підсудного немає складу злочину.
З таких підстав законного і обґрунтованого виправдання всі дії органів досудового слідства у даній справі виключаються.
Висновки суду про недоведеність участі підсудного у скоєнні злочину не завжди означає, що злочин не розкритий, що злочинець не викритий.
Нерідко при розгляді справ, у яких до кримінальної відповідальності притягуються двоє і більше підсудних, суд, постановляючи обвинувальний вирок щодо одних підсудних, одночасно виправдовує інших притягнутих до кримінальної відповідальності за той же злочин. У такому разі злочин розкритий, винні особи викриті і засуджені, хоча відносно деяких притягнутих до кримінальної відповідальності обвинувачення виявилося не доведеним.
Але постановлення виправдувального вироку з таких підстав у багатьох випадках означає, що злочин не розкритий і злочинець не викритий і органи досудового слідства повинні вжити передбачених заходів для встановлення злочинця і розкриття злочину.
Саме для цих випадків виправдання ч. 5 ст. 327 КПК України встановлює, що:
«Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.»
Отже, точний виклад у вироку підстави виправдання має важливе значення:
1) для визнання вироку законним і обґрунтованим;
2) для забезпечення вимоги закону про мотивування вироку;
3) для вирішення долі цивільного позову;
4) для вживання необхідних заходів до розкриття злочину, коли суд прийшов до висновку, що воно було вчинене, і до викриття винного.
Суддям окрім знання вимог ч.4 ст. 327 КПК України, окрім необхідності глибокого практичного вивчення кожної з трьох підстав постановлення виправдувального вироку необхідно звернути увагу на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з цього питання.
1. У п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.90 року із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України №3 від 04.06.93 та №12 від 03.12.97 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” зазначено, що:
Слід мати на увазі, що відповідно до ч.4 ст.327 КПК України виправдувальний вирок постановляється:
– за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв’язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дії сил природи тощо;
– за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб’єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб’єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність;
– за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.
2. Коли відсутні докази, які підтверджують пред’явлене підсудному обвинувачення і вичерпані всі можливості для отримання додаткових доказів (абзац 3 п.1 постанови Пленуму Верховного Суду №1 від 1 квітня 1994 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини»; абзац 2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду №4 від 27 березня 1992 року «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» ; п.23 Ухвали Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і ухвали вироку»).
3. Ухвалюючи рішення про перекваліфікацію дій винного з ч.2, ч.3 або ч.4 на ч.1 ст. 117 КК України за відсутності у справі скарги потерпілої, якщо це питання виникне в нарадчій кімнаті, суд повинен відновити судове слідство і повинен з’ясувати у потерпілої або її законного представника, чи вимагають вони притягнення підсудного до кримінальної відповідальності за зґвалтування. Якщо від вказаних осіб не поступить заява (усна або письмова), суд постановляє виправдувальний вирок. (абзац 3 п.21 ухвали Пленуму Верховного Суду №4 від 27 березня 1992 року «Про судову практику у справах про зґвалтування і інші статеві злочини»).
У 2013 році Ульяновським районним судом було виконано значний обсяг роботи, спрямованої на забезпечення виконання судом завдань, визначених діючим законодавством щодо своєчасного і якісного вирішення справ кримінального судочинства, захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина на засадах верховенства права.
Організація діяльності Ульяновського районному суду ускладнювалася значним навантаженням та проблемами щодо забезпечення однакового та правильного застосування нового Кримінального процесуального кодексу України, який вступив у дію 20 листопада 2012 року.
Так на розгляді в Ульяновському районному судді Кіровоградської області в 2013 році надійшло 134 кримінальних проваджень з яких:
- розглянуто 120 кримінальних проваджень з:
- постановленням вироку – 97;
- із затвердженням угод – 13;
- закрито проваджень – 1 ;
Кількість осіб щодо яких винесено рішення – 146;
Виправдано – 1 особу по кримінальному провадженні № 1-кп/402/36/13, зареєстровані в ЄРДР за № 12012120050000046 26.11.2012 р відносно Новикова Бориса Олександровича обвинуваченого вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за вироком суду від 04.11.2013 року під головуванням судді Ясінського Л.Ю. - Новикова Бориса Олександровича у вчиненні ним кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 2ст. 286 КК України визнано не винним та виправдано в зв»язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 2 ст.286 КК України.
Органи досудового слідства обвинувачували Новикова Бориса Олександровича в тому, що 24.08.2012 року близько 07 год. 30 хв. керуючи автомобілем MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА, який належить на праві приватної власності його дружині Новиковій О.С., рухаючись на 252км. + 650м. автодороги Київ - Одеса, на території Ульяновського району Кіровоградської області, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України, згідно яких:
п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
п. 2.3. Для забезпечення безпеки руху водій повинен:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
п. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
проявив власну необережність та недбалість до елементарних вимог забезпечення безпеки дорожнього руху, рухаючись на підйом в крайній лівій смузі свого напрямку руху, проігнорував встановлений по ходу його руху попереджувальний дорожній знак 1.39. (аварійно небезпечна ділянка), в момент виникнення небезпеки, не вірно відреагував на зміну дорожньої обстановки, в момент виїзду на його смугу руху автомобіля АЗЛК -2140 реєстраційний номер З 3175 ОД під керуванням Стамбірського Зигмунда Станіславовича, який здійснював розворот та пересікав його смугу руху з ліва направо по ходу його руху, вчасно не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу, а навпаки застосував маневр об'їзду рухомої перешкоди, виїхав за межі проїзної частини, де допустив зіткнення з вище вказаним автомобілем АЗЛК -2140 реєстраційний номер 3 3175 ОД під керуванням Стамбірського Зигмунда Станіславовича.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди Стамбірський Зигмунд Станіславович отримав тілесні ушкодження у вигляді; ЗЧМТ з переломом кісток зводу та основи черепа, закритої тупої травми грудної клітини з переломом 4-5 ребра зправа, перелому акроміального кінця правої ключиці, забійної рани правої скроневої ділянки, садин лоба, які згідно висновку судової медичної експертизи № 21 від 24.09.2012року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння в результаті яких настала смерть Стамбірського З.С.
Смерть Стамбірського З.С. знаходиться в прямому причинному зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями.
Дії Новикова Бориса Олександровича кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Допитаний в судовому засідані підсудний Новиков Борис Олександрович свою вину у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого Стамбірського З. С. не визнав і показав, що 24.08.2012 року близько 04 год.30 хв. на автомобілі MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА, який належить на праві приватної власності його дружині Новиковій О.С., він разом із своєю дружиною та пасинком виїхали із м.Києва в напрямку м.Одеси. Близько 08 години вони проїжджали територію Ульяновського району Кіровоградської області, був ясний сонячний день, дорожнє покриття було сухим, швидкість руху автомобіля складала близько
Свідок Новикова Олена Сергіївна в судовому засідані показала, що 24.08.2012 року близько 04 год.30 хв. на автомобілі MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА, який належить їй на праві приватної власності, вона разом із своїм чоловіком, який був за кермом та сином виїхали із м.Києва в напрямку м.Одеси. Швидкість руху автомобіля складала близько
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності в результаті всебічного повного і об'єктивного їх дослідження в судовому засіданні суд приходить до висновку, що винність Новикова Бориса Олександровича у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 2 ст. 286 КК України не доведена.
Так, в обґрунтування доведеності винуватості обвинуваченого Новикова Бориса Олександровича у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачено ч.2 ст.286 КК України, за обставин, наведених у обвинуваченні орган досудового слідства та прокурор в судовому засіданні послався на наступні докази:
- покази свідка Новикової Олени Сергіївни, яка була допитана під час досудового слідства та яка в судовому засіданні пояснила суду наступне, що 24.08.2012 року близько 04 год.30 хв. на автомобілі MERSEDES-BENZ VITO, який належить їй на праві приватної власності, вона разом із своїм чоловіком, який був за кермом та сином виїхали із м.Києва в напрямку м.Одеси. Швидкість руху автомобіля складала близько
Т.1 а.п. 99-100
Суд показання данного свідка не може покласти в основу обвинувального вироку стосовно обвинуваченого Новикова Бориса Олександровича, оскільки такі показання не підтверджують винуватість підсудного у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачено ч.2 ст.286 КК України, а свідчать лише про подію злочину.
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події та схеми до протоколу від 24.08.2012 року та додатковим протоколом огляду місця події та схеми до протоколу від 12.09.2012 року в яких зафіксовано місце ДТП, взаємне розташування транспортних засобів, місце зіткнення, та інші наслідки ДТП. (Т.2 а.п.а.п. 9-16, 95-98)
Проте вищевказані докази суд не може покласти в основу обвинувального вироку, так як обставини, які вказані у вищезазначених доказах, сторонами не заперечуються, проте також, не підтверджують винуватість обвинуваченого Новикова Б.О.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди Стамбірський Зигмунд Станіславович отримав тілесні ушкодження у вигляді; ЗЧМТ з переломом кісток зводу та основи черепа, закритої тупої травми грудної клітини з переломом 4-5 ребра зправа, перелому акроміального кінця правої ключиці, забійної рани правої скроневої ділянки, садин лоба, які згідно висновку судової медичної експертизи № 21 від 24.09.2012року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння в результаті яких настала смерть Стамбірського З.С.
Смерть Стамбірського З.С. знаходиться в прямому причинному зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, що підтвержується висновком судово-медичної експертизи №21 від 30 серпня 2012 року ( Т.2 а.п.142-145)
. Даний висновок експерта містить дані, які свідчать про кількість та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, які були отримані потерпілим Стамбірським З.С. в результаті яких настала смерть останнього, проте ці об»єктивні докази ніким не оспорюються, не несуть інформації щодо винуватості обвинуваченого Новикова Б.О. в скоєнні ним кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 2 ст.286 КК України, а тому не можуть бути покладені судом в основу обвинувального вироку. (а.п.142-145 )
Відповідно до протоколів огляду транспортного засобу від 24.08.2012 року на автомобілі MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА виявлено пошкодження передньої частини,копоту, бампера, передніх крил, фар; на автомобілі АЗЛК -2140 реєстраційний номер З 3175 ОД виявлено пошкодження правої бокової частини, правого переднього крила, правих двох дверок, дах автомобіля. Т.2 а.п.а.п.17-21, 26-30
Проте, вищевказані протоколи огляду транспорту, - суд не може покласти в основу обвинувального вироку, так як опис автомобілів після ДТП, та технічних ушкоджень сторонами не оспорюється, проте не містять жодного доказового матеріалу щодо винуватості обвинуваченого Новикова Б.О. в скоєнні ним кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 2 ст.286 КК України.
Відповідно до висновку спеціаліста від 31.08.2012 року № 171 та від 06.09.2012 року №187 вбачається, що автомобіль АЗЛК-2140 АЗЛК-2140 реєстраційний номер З 3175 ОД має пошкодження кузову в передній та правій частині ударно-динамічного характеру, ходова частина, рульове керування та гальмівна система представленого для дослідження автомобіля на момент настання розглянутої події знаходились в працездатному стані і не мали ознак наявності несправностей, які ведуть чи обумовлюють виникнення втрати цим автомобілем його поперечної стійкості і раптовому для його водія вводу у бік від смуги руху, яка обирається ним ( водієм), чи позбавленню цього водія можливості зниження швидкості автомобіля аж до його повної зупинки за допомогою робочого гальма з відомою водію ефективністю. Деформація деталей рульового керування, ходової частини та зрив живильного бачка гальмівної системи виникла під час ДТП (Т.2 а.п.44-47, 135-138)
Відповідно до висновків спеціаліста від 31.08.2012 року № 170 та 06.09.2012 року №188 вбачається, що автомобіль MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА має пошкодження кузову в передній та лівій частині ударно-динамічного характеру, ходова частина, рульове керування та гальмівна система представленого для дослідження автомобіля на момент настання розглянутої події знаходились в технічно-працездатному стані і не мали ознак наявності несправностей, які ведуть чи обумовлюють виникнення втрати цим автомобілем його поперечної стійкості і раптовому для його водія вводу у бік від смуги руху, яка обирається ним (водієм), чи позбавленню цього водія можливості зниження швидкості автомобіля аж до його повної зупинки за допомогою робочого гальма з відомою водію ефективністю. (Т.2 а.п.51-54, 126-129).
З автотехнічного висновку від 07.09.2012 року № 172 та від 14.09.2012 року № 189 вбачається, що сліди на автомобілі Мерседес, які виникли при контактуванні з автомобілем АЗЛК зосередженні в передній частині, характеризують подовжній напрямок первинного ударного впливу в передню частину автомобіля по напрямку спереду-назад, сліди на автомобілі АЗЛК, які виникли при контактуванні з автомобілем Мерседес зосередженні в правій боковій частині, характеризують поперечний напрямок первинного ударного впливу в праву бокову частину автомобіля по напрямку з права на ліво, тобто автомобіль MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА, передньою частиною контактував з правою боковою частиною автомобіля АЗЛК-2140 реєстраційний номер З3175 ОД .
В момент первинного входу в контакт кут між подовжніми осями автомобіля Мерседес та автомобіля АЗЛК склав близько 90 +/-10 градусів, відлічуваний від лінії подовжньої осі автомобіля АЗЛК, проти ходу годинникової стрілки до перетинання з лінією подовжньої осі автомобіля Мерседес. (Т.2 а.п.58-63, 151-156)
Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи від 17.09.2012 року № 3061/27 – ринкова вартість автомобіля АЗЛК 2140, реєстраційний номер З 3175 ОД станом на 24.08.2012 року складає : 5579,91 грн. Вартість відновлюваного ремонту автомобіля АЗЛК 2140, реєстраційний номер З 3175 ОД складає: 19464,66 грн. Сума матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля АЗЛК 2140, реєстраційний номер З 3175 ОД складає: 5579,91 грн (Т.2 а.п.161-169)
Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи від 14.09.2012 року № 3062/27 – ринкова вартість автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА станом на 24.08.2012 року складає : 76073,05 грн. Вартість відновлюваного ремонту автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА складає: 47720,08 грн.Сума матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI реєстраційний номер АА 5572 МА складає: 28796,31 грн. (Т.2 а.п.176-187)
У висновку автотехнічної експертизи від 25.09.2012 року №3102/18 зазначено:
1. В описаній вище дорожній обстановці дії водія а/м АЗЛК-2140 Стамбірського З.С. спрямовані на забезпечення безпеки і можливості запобігання ДПТ регламентувалися вимогами п. 10.1 та 10.4 ПДР, згідно яким:
10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
10.4. ... Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам...
2. На думку експерта-автотехніка представляється очевидним, що умовою, яка могла забезпечити безпеку і можливість запобігання ДТП для водія автомобіля АЗЛК-2140, є виконання ним вимог п. 10.1 та 10.4 ПДР Тобто, при умові виконання водієм автомобіля АЗЛК-2140 Стамбірським З.С. вимо п. 10.1 та п. 10.4 ПДР, він (водій Стамбірський) мав технічну можливість уникнути створення умов, що привели до зіткнення з автомобілем MERSEDES-BENZ.
3. В розглянутій дорожній обстановці водій автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI Новіков Б.О. у відповідності до вимог п. 12.6 (ґ) ПДР повинен був рухатись зі швидкістю не більше 110 км/годину. З моменту виявлення початку виїзду автомобіля АЗЛК-2140 на смугу руху автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI, водію Новікову Б.О. слід було відповідно до вимог п.12.3 ПДР ужити заходів до екстренного гальмування транспортного засобу (без застосування маневру).
4, 6. В розглянутій дорожній обстановці водій автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI Новіков Б.О., своєчасно виконавши вимоги п. 12.3 ПДР не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до лінії руху автомобіля АЗЛК-2140. Однак, при цьому, водій Новіков мав би технічну можливість уникнути зіткнення у разі руху в межах лівої смуги, по якій він рухався до моменту виникнення небезпеки для руху. При цьому також слід зазначити, що оцінка дій водія автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI Новікова по застосуванню ним маневру відвороту вправо не може бути оцінена шляхом експертної оцінки, оскільки такі дії водія можуть бути виконані ним з метою самозахисту рефлекторно на рівні підсвідомості.
5. Даним відеозапису обставин ДТП відповідає величина середньої швидкості руху автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 (перед ДТП) близько 117 км/годину. Середня швидкість руху автомобіля АЗЛК-2140 перед ДТП становила біля 11 км/годину.
7 . Враховуючи те, що в розглянутій дорожній обстановці обидва водія мали технічну можливість уникнути зіткнення і при цьому експертним шляхом не представляється можливим оцінити дії водія автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 Новікова Б.О. по доцільності здійснення ним маневру вправо, в описаній вище складній дорожній обстановці встановити чиї дії з учасників ДТП знаходяться в причинному зв»язку з ДТП, що сталася, - не представляється можливим. Т.2 а.п.192-196
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність складу злочину в діях Новикова Бориса Олександровича.
Згідно ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Отже, суд зазначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, тобто, при наявності об'єктивних (об'єкт, діяння, наслідки, причиновий зв'язок, а іноді, крім того, час, спосіб, місце, обстановка вчинення злочину) і суб'єктивних (суб'єкт, вина, крім того, у ряді випадків, мотив, мета) ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву "склад злочину".
Відсутність хоча б одного елементу із вище перелічених судом виключає склад злочину, а, відповідно, виключає саму підставу для притягнення до кримінальної відповідальності.
В даному випадку в діях водія Новикова Бориса Олександровича відсутня об»єктивна сторона складу злочину, зокрема, відсутня така основна складова об»єктивної сторони складу злочину, як причинно - наслідковий зв»язок між порушенням та наслідкам.
Даний факт підтверджується вищевказаним висновком авто-технічної експертизи від 25.09.2012 року №3102/18, в якому вказано наступне:
П.7 ….в описаній вище складній дорожній обстановці встановити чиї дії з учасників ДТП знаходяться в причинному зв»язку з ДТП, що сталася, - не представляється можливим.
Крім того суд бере до уваги п.4,6 вищевказаного висновку авто-технічної експертизи від 25.09.2012 року №3102/18 де зазначено, що в розглянутій дорожній обстановці водій автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI Новіков Б.О., своєчасно виконавши вимоги п. 12.3 ПДР не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до лінії руху автомобіля АЗЛК-2140.
Відповідно до п.12.3 Правил дорожнього руху у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
В даному конкретному випадку та дорожній обстановці, яка склалася, водій Новиков Борис Олександрович діяв відповідно до вимог вищезазначених правил руху.
Крім того, суд критично відноситься до п.3 вищевказаного висновку авто-технічної експертизи від 25.09.2012 року №3102/18 де зазначено, що З моменту виявлення початку виїзду автомобіля АЗЛК-2140 на смугу руху автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI, водію Новікову Б.О. слід було відповідно до вимог п.12.3 ПДР ужити заходів до екстренного гальмування транспортного засобу (без застосування маневру).
Правила дорожнього руху регламентують загальний порядок керування транспортними засобами і не регулюють дії водія в аварійній ситуації, створеній іншими учасниками дорожнього руху.
Крім того, в п.4,6 вищевказаного висновку авто-технічної експертизи від 25.09.2012 року №3102/18 зазначено, що оцінка дій водія автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 108 CDI Новікова по застосуванню ним маневру відвороту вправо не може бути оцінена шляхом експертної оцінки, оскільки такі дії водія можуть бути виконані ним з метою самозахисту рефлекторно на рівні підсвідомості, а тому суд вважає, що дії Новикова Бориса Олександровича по застосуванню ним маневру відвороту вправо з метою ухилення від зіткнення були адекватними.
Крім того, суд критично відноситься до п.4.6 вищевказаного висновку авто-технічної експертизи від 25.09.2012 року №3102/18 де зазначено: Однак, при цьому, водій Новіков Б.О. мав би технічну можливість уникнути зіткнення у разі руху в межах лівої смуги, по якій він рухався до моменту виникнення небезпеки для руху, оскільки - відповідно до вимог ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведення її вини, а обвинувальний вирок може грунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом.
Згідно ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.
Суд вважає, що зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення підсудного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а сумніви щодо доведеності обвинувачення усунути неможливо, тому суд тлумачить їх на користь обвинуваченого.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Судом приймались всі міри для розгляду справи, тобто вичерпані всі можливості по збору доказів по справі і розшук нових доказів після проведення всіх можливих процесуальних дій не входить до компетенції суду.
За данних обставин суд вважає, що в зв»язку з відсутністю в діях Новикова Бориса Олександровича складу кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 2 ст.286 КК України його слід виправдати.
Згідно ст.129 КПК України, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчиненого кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду, тому суд вважає за необхідне позов Гайду Світлани Зигімундівни до Новикова Бориса Олександровича, Приватного АТ «СГ»ТАС» про відшкодування майнової та моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки – залишити без розгляду.
На вирок суду подано прокуратурою Кіровоградської області апеляційну скаргу.
Суд першої інстанції ретельно перевірив зібрані в справі докази і дійшов обґрунтованого висновку про невинуватість Новикова Б.О. у вчиненні інкримінованого йому органами досудового слідства злочину.
Заслуговує особливої уваги те, що суддя Ясінський Л.Ю. , ухвалюючи виправдувальний вирок, посилався і на ст. 62 Конституції України, і на ч.3 ст.6 Європейської конвенції з прав людини, і на дві справи Європейського суду з прав людини - 1986 та 2011 років, це свідчить про вже реальне, а не тільки декларативне, як було раніше, застосування судами України принципу "розумного сумніву", та ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, а саме - "урахування практики Європейського суду з прав людини".
Це суттєве досягнення за новим КПК, тому що раніше - справу би повернули на додаткове розслідування без виправдувального вироку.
ВИСНОВОК
Суд має суворо додержуватись закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості; всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої; недоведена винуватість дорівнює доведеній невинуватості.
Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, отриманих незаконним шляхом .
Голова Ульяновського
Районного суду А.В.Терновенко
Виконала
Дембовська М.А. 2-14-45
_03_03.png)
